ХАРКІВЩИНА: WEB-проект Харківської обласної універсальної  наукової бібліотеки

« Методичні матеріали

 

Трагічні уроки історії

Методико-бібліографічні матеріали [2003]

До 70-річчя голодомору в Україні

Додатки:

  1. " Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні"
  2. Відомості про реєстрацію смертності населення органами загсу Харківської області в 1929-1936 р.р.
  3. "Геноцид українського народу". Книжкова виставка
  4. "Голгофа голодної смерті"

 

"...Голод це найстрашніша зброя в політиці російського комуністичного колоніялізму."
О. Зеленський

Неврожай від Бога, а голод від людей.
Народна приказка

 

Серед різноманіття дат і подій 2002-2003 років найбільш гострою біллю в душах усіх хто живе в Україні є голодомор 1932-1933 рр.

Минуло 70 років з часу найбільшого злочину сталінізму, скоєного проти українського народу. На десятиліття можна засекретити архіви, можна замести сліди злочину, можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Але з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності оживає, відроджується історична правда.

Геноцид - незбагненний за жорстокістю, найжахливіший, найпотворніший витвір людської цивілізації. І особливо зловісними його розмах і форми стали якраз у ХХ столітті.
За своїм характером, політичними, генетичними наслідками штучний голодомор в Україні належить до найбільших актів геноциду, що їх знало людство. Початок його - голод 1932-1933 р.р., який був продумано організований, ретельно спланований і проведений властями задля економічного розорення усього селянства і фізичного винищення значної його частини.

Голод 1932-1933 р.р. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні.

... Початок 30-х років. Тільки-но закінчилася масова насильницька колективізація. У селян забрали усе: реманент, тягло, у декого навіть дрібну домашню худобу і птицю. Та найголовніше відібрали вимріяну віками землю.

За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число жертв голоду на Україні у 1932-33 роках коливається в межах 4-6 мільйонів чоловік. Зі спогадів очевидців, історичних документів і матеріалів розкривається ще донедавна старанно прихована вражаюча правда про те, якими методами здійснювалася суцільна колективізація сільського господарства УРСР, велика трагедія штучно організованого голодомору 1932-33 років.

Архівні документи свідчать, що у першій половині 1932 р. в Україні лютував голод у десятках районів. Географія його не мала нічого спільного з погодними умовами і врожайністю, бо причини корінилися у продрозверстці.

Харківщина на початку 30-х років була однією з центральних зон голодоморного лихоліття. Скільки жертв голоду мала Харківська область, досі не встановлено, відомо лише, що за 3 місяці 1933 р. тут померло голодною смертю понад 600 тис. чоловік. Харківська область мала служити взірцем колективізації, їй же дісталася й сумна доля стати центром голоду в Україні.

Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. За словами одного радянського автора, "першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство".

Як згадують очевидці, заради шматка хліба напівзбожеволілі від голоду селяни йшли на будь - який злочин - пограбування, вбивства, мародерство, збиралися в зграї, які тероризували Харків.

Кілометрові черги за хлібом на вулицях міста були звичним явищем. Люди займали черги з вечора (одні - для себе, інші - щоб ту чергу продати й одержати прибуток), їх розганяла кінна міліція, та люди поверталися знову. Багато помирало з голоду просто в черзі...

Є свідчення про те, що 27 травня 1933 р. в Харкові кілька тисяч селян після облави запхнули в залізничні вагони, вивезли за місто (станція Лісова) і скинули в яму.18
У 1933 році помічник Сталіна в Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!"

Загальновідомо, що пік голоду, який охопив наші села, припадав на весну та літо 1933 р. Як підрахували автори документального фільму "Жнива розпачу", знятого в 1984 р. українцями зарубіжжя, саме в цей час 25 тис. душ умирало щодня, 1000 осіб - за годину, сімнадцятеро людей - щохвилини.26

Сталінське керівництво наклало табу на цю тему. Про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах.

Пам'яті мільйонів українських селян, котрі загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 р.р, пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої з трагедій ХХ століття, сьогодні присвячуються книги, народжені після десятиліть безмовства, які є першим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу.

Заходи, які рекомендуємо провести в бібліотеках

-засідання круглих столів:

  1. "Голод: чому і як?"

- дискусії:

  1. "1932-1933 р.р.: Голодомор"

- усні журнали:

  1. "Український голодомор: заперечення історії"
  2. "Національна катастрофа України: голодомор 30-х"
  3. "Масовий терор як засіб державного управління"

- виховні години:

  1. "Голодомор мовою документів"

- відкриті перегляди літератури:

  1. "Тридцять третій"

- книжкові виставки:

  1. "1933 - трагедія голоду"
  2. "Терор проти народу"
  3. "Голод: сторінки сумної статистики"
  4. "Реквієм по безвинних"
  5. "Трагічна сторінка історії"
  6. "Чорні жнива"

- літературні години:

  1. "Голодомор 1932-1933 р.р. на Харківщині"
  2. "Історія одного села"
  3. "Свідчення про недавнє минуле"
  4. "Сільська трагедія"

- тематичні вечори

- години спілкування:

  1. "Вкарбуємо в пам'ять"

- уроки пам'яті:

  1. "Злочин проти народу"

- дні інформації:

  1. "Війна без крові"

- зустрічі з очевидцями:

  1. "Цього не можна забувати"

- літературні читання:

  1. "Згадуючи тридцять третій"

 

Додаток 1. Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні

  1. Немає сумнівів, що велика кількість населення Української РСР та Північної території Кавказу померли від голоду протягом 1932-1933 років через голодомор спонуканий людьми, шляхом конфіскації врожаю 1932 року Радянською владою.
  2. Жертви українського голодомору налічують мільйони осіб.
  3. Офіційна заява Радянської влади про "диверсію куркулів", яка стала причиною усіх "труднощів" протягом Голодомору, не має підстав.
  4. Голодомор не був, як часто заявлялося, пов'язаний з посухою.
  5. В 1931-1932 роках офіційною реакцією Радянської влади на нестачу зерна через посуху за межами України було надання допомоги постраждалим територіям та надання деяких пільг селянам.
  6. В половині 1932 року, внаслідок невдоволення влади Української РСР тим, що надмірні поставки зерна спричинили появу локалізованих осередків Голодомору, Москва відмінила попередній курс і зайняла більш жорстоке становище до селян.
  7. Неспроможність Радянської влади в Україні виконати граничні норми поставок зерна змусила їх вжити надзвичайно жорстких заходів, аби забрати у селян максимальну кількість зерна.
  8. Восени 1932 року Сталін використав цю спонукану "кризу поставок" в Україні як привід для зміцнення свого контролю на Україні, а також для ще більшого посилення заходів по конфіскації зерна.
  9. Голодомор в Україні в 1932-1933 роках був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села.
  10. Представники влади, які відповідали за заходи щодо конфіскації зерна, також жили в страху покарання.
  11. Вже в кінці 1932 року Сталін знав, що в Україні люди помирали від голоду.
  12. В кінці 1933 року, Сталін використав "слабкість" української влади в зборі зерна для ще більшого зміцнення свого контролю над Комуністичною партією України і дав наказ для дій, які ще більше погіршили ситуацію і довели до максимуму людські втрати.
  13. Постишев мав подвійні повноваження від Москви: збільшити конфіскацію зерна, і тим самим збільшити голодомор в Україні та знищити новітні національні само прояви, які були до того часу дозволені українцям владою СРСР.
  14. Голодомор також відбувався і в басейні ріки Волга та на території північного Кавказу, але такі наслідки і масштаби, як в Україні, він мав в місцевостях, де проживали етнічні українці.
  15. Робилися заходи не допустити переїзд голодуючих в регіони де харчі були більш доступні.
  16. Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-1933 роках.
  17. Американський уряд мав достатню та вчасну інформацію про голодомор, але не здійснив жодних кроків для полегшення ситуації. Навпаки, Адміністрація США надала дипломатичне визнання Радянського уряду у листопаді 1933 року, відразу ж після голодомору.
  18. Протягом голодомору деякі члени американського корпусу преси співпрацювали з Радянським урядом, заперечуючи існування голодомору в Україні.
  19. Останнім часом в дослідженні голодомору є значний прогрес як на заході, так і меншою мірою, в Радянському Союзі. Хоча Радянські історики та промовці ніколи не давали точного та адекватного звіту, значний прогрес був досягнутий останніми місяцями.

Висновки Спеціальної комісії затверджено Конгресом США Вашингтон, 19 квітня 1988 року

 

Додаток 2. Відомості про реєстрацію смертності населення органами загсу Харківської області в 1929-1936 р.р.

Загси р-нів та міст обл. підпорядкування 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936
ЗМІЇВСЬКИЙ 956 933 1093 1143 768 794 651 744
ДВУРІЧАНСЬКИЙ 826 721 603 25 323 183 190 363
ДЕРГАЧІВСЬКИЙ 1072 1954 1256 1240 1121 1273 772 974
ЗАЧЕПИЛІВСЬКИЙ 496 518 456 398 4331 172 162 150
ЗОЛОЧІВСЬКИЙ 538 665 679 637 270 200 332 390
ІЗЮМСЬКИЙ 801 900 633 610 2389 533 455 513
КЕГИЧІВСЬКИЙ 304 402 309 572 2183 205 176 364
КРАСНОГРАДСЬКИЙ 150 142 194 185 1186 91 102 126
КРАСНОКУТСЬКИЙ 952 824 785 598 1147 584 376 591
КУП'ЯНСЬКИЙ 960 1172 1106 1454 4314 423 276 360
ЛОЗІВСЬКИЙ 647 859 309 650 1381 445 364 352
НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ 972 1202 963 773 3205 336 509 531
ПЕРВОМАЙСЬКИЙ 1000 1242 1097 799 1000 447 267 352
САХНОВЩИНСЬКИЙ 672 718 522 25 68 265 355 434
ХАРКІВСЬКИЙ 324 459 502 369 1086 110 123 729
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ 85   36 74 315 36 76 62
Всього: 16974 20219 17938 17699 51630 11170 8404 11128
м. Ізюм 276 389 379 382 704 358 331 357
м. Куп'янськ 208 200 382 308 675 250 149 214
м. Лозова 215 251 232 295 492 215 141 197
м. Чугуїв 2444 1844 1577 841 3857 1241 906 1013
Всього: 3143 2684 2570 1826 5728 2064 1527 1781
м. Харків 10514 8164 9200 10928 40657 9850 7745 8103

Поточний архів Харківського обласного загсу.
Довідка за підписом заступника начальника Харківського обласного управління юстиції В.О. Котляр,
одержана 14 червня 1993 р. на запит Харківського історичного музею (НДФ № 139447).

 

Додаток 3. "Геноцид українського народу". Книжкова виставка

На твердь тисячолітнього порога
Ступило знову твердження старе:
Що краще нам свого обрати Бога,
Ніж нас Єгова переобере.

Розділ 1. Голодомор: біль народний.

"Моральний жах терору, його розтлінний вплив на на людську психіку зрештою не в окремих вбивствах і навіть не в кількості їх, а саме в системі. "
Сергій Мельгунов

Розділ 2. Правда про народну трагедію.

"Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах... "
Василь Симоненко

Розділ 3. Свідки про трагедію.

"Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих, і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів…"

 

Додаток 4. "Голгофа голодної смерті". Година пам'яті і скорботи (жертвам голодомору 1932-1933 рр. в Україні присвячується). Виставка про голодомор.

Тихо грає "Реківєм" Моцарта (І-ша частина).
Виходять читці і читають "Молитву за убієнних голодом" Катерини Мотрич.

Читець 1: Хто се? Чий голос щоночі просить: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця". Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів. І знову вони йдуть щодня, щоднини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей, крокують небесним Чумацьким шляхом і повертають до мого серця? Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі Богородиці в домотканих сорочках, пливуть Марії-Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.
Йдуть з осінніх боліт, Із снігових заметів, із весняних дібров, і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою лугах падають. Чи ж то я, чи то моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить-голосить у Всесвіт? Кричу до мовчазного з разками пташиних ключів неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічки, закликаю землю, на якій, дотлівають свічки людського життя. Мільйони погаслих свічок?

Читець 2: "Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!
Господи! Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів. Поглянь - червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворенія, таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо, Господи! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш віднині святими душами?!
Сину Божий Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій! Ти ж умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво - нагодуй! Порятуй!
Богородиця! Матір наша небесна! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоним дияволам?
І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася Мати-Україна, на велетенському христі розіп'ята й вишіптувала:
"Діточки мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють. Івани, Марії, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас?"
І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць І вистоїться у ставках та криницях вода, як вмовкне лихо приходять з небес три жони святі:
Київська Русь, козачка-Січ і соборна чорнобильська Україна. Розстеляють домоткані обруси уздовж Дніпра поміж трав та зілля, ставлять полив'яні миски з коливом, варениками, кулішем, галушками, узваром, медами. Засвічують поминальні свічки.

Читець 1: "Ходи до мене, роде мій, вечеряти! Марії, Ганни, Мокрини, Уласи, Пилипи, Андрії, Василечки, Грицики, Катрусі покірно прошу до святої вечері.
І пливуть Чумацьким шляхом білі тіні з білої небесної України й сідають до поминальної вечері.
"Як там тобі, родино наша, на тій небесній Україні? Чи ж ростуть і там тополі, мальви, калина? Чи ж білі у вас хати? Як сіється, жнивується, чумакується, бондарюється як? Чи ж є вечорниці, реготи по хуторах та левадах? Чи ж є заручени і хрестини, чи ж радість є? Мабуть, це все до вас пішло, бо на земній Україні ні сміху, ні радощів, ні пісень. Лише квітує погибель, лише регоче лихо, лише жнивує горе на Чорнобильській межі".
Прости, народ, Боже! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, в якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.
І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свічка. Прости ж нас роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

Читець 2: Пам'ять - нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовано слова: голод, голодомор. Ніби за безжальним розрахунком сатани було підрізане коріння українського народу, розчавлена і отруєна віками усталена й вироблена мораль.
Трагічна пам'ять про голодомор - то, і як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитись в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

(Звучить "Реквієм" Моцарта).

Виходять ведучі.

Ведучий 1: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. 1933 рік - найчорніший час в історії України. У світі не зафіксованого голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 70 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини, і це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Виходять читці і читають уривок віршу О.Ю. Корж "Степова доля".

Читець 1:
                              О, слово, ти порадник мій!
                              Повімо біль ми піснею цією,
                              Скорботу серця виллємо у ній
                              І ще тісніш поріднимось з землею.
                              А ти, о вітре, зашуми, повій. -
                              Сумні октави покоти межею...
                              І та земля, потоптана давно,
                              Ще подарує люду і зерно.

Читець 2:
                              Нависла тьма над світлими полями -
                              Неначе крил дияволових тінь.
                              Хтось чорний ліг, загарбав все руками -
                              Від обрію й сюди аж до хатин
                              Моя земля зросилася сльозами -
                              То плакали мільйони: йшов загин.
                              Був дивний край, позначений, -
                              І враз війнуло жахом, пустотою.

Читець 1:
                              За що ця кара? За який це гріх
                              На тихі села навійнуло горе? -
                              Дітей з колиски кинуто на сніг,
                              Спустошено господарів комори...

Читець 2:
                              Спустошено господарів комори...
                              Хто хліба шмат собі придбати міг,
                              Хто до роботи устава на зорях,
                              А, зморений, моливсь до образів -
                              Діждався той Сибіру, Соловків...

Ведучий 2:
                              Пекельні цифри та слова
                              У серце б'ють неначе молот.
                              Немов прокляття ожива
                              Рік тридцять третій?
                              Голод? Голод?

Ведучий 1: Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише в XX столітті червона Москва запланувала і винищила до 9 млн. українських селян-хліборобів.

Ведучий 2: Пам'ятаймо, що зимою 1932/33 рр. помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня.

Ведучий 1: 22 місяці голоду-штучного, рукотворного. Він став глобальною катастрофою XX ст.

Читець читає вірш Д.Головка "У той рік заніміли зозулі".

Читець 1:
                              У той рік заніміли зозулі,
                              Накувавши знедолений вік,
                              Наші ноги розпухлі узули
                              В кирзаки-різаки у той рік.
                              У той рік мати рідну дитину
                              Клала в яму, копнувши під бік,
                              Без труни, загорнувши в ряднину...
                              А на ранок - помер чоловік.
                              У той рік і гілля, і коріння -
                               Все трощив буревій навкруги...
                              І стоїть ще й тепер Україна,
                              Як скорботна німа край могил.

Ведучий 2: Проти українського народу велася справжня війна, негідна, людоморна. Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, руйнувати спільність людську фізично і духовно.

Ведучий 1: До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовлялось прийняти колгоспну систему з початку колективізації. Протягом січня - листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 р. державні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд.

Ведучий 2: Узимку 1931 -1932 рр. привид голоду вже стукав у двері селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932р. На 20 травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку загинула частина посівів.

Ведучий 1: Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля - перевернутись - від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, Тож пом'янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії - мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

(Хвилина мовчання).
Читець читає вірш "Обдирали селян" П. Головатюк.

Читець 2:
                              Обдирали селян, наче липку.
                              Мав коня - то вже був з куркулів.
                              Супротивних - в Сибір, там, крізь шибку
                              Скільки глянеш - дроти таборів.
                              В таборах той, що землю леліяв,
                              У буремні відстояв грудьми.
                              "Вождь великий" всю тундру засіяв
                              З України моєї кістьми.

Ведучий 2: Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам'яті живе й нині прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Ведучий 1: Не всі очевидці голодомору мають сміливість і силу оповісти й сьогодні правду. А треба розповідати, щоб ми знали! Щоб більше таке не повторилося. Як ніде, може, стогне від трупів українська земля. Від кісток, похованих без трун, у спільних могилах. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі, ні на тому.

Читець 1:
                              Стань, народе, без ліку й числа,
                              Хором траурним, Пам'ятним колом!
                              Стань Вінком, стань життя Ореолом:
                              Хай почує вся пагорб і кожна ограда,
                              Що засуджено зло і проміниться Правда,
                              Омріяна Правда!

Читець 2:
                              Боже Великий, Всевладний,
                              Яви нам свою могуть,
                              Дай розпізнати Правду,
                              Праведників не забудь.

Читець 1:
                              Дивляться в твої очі
                              Мільйони скатованих душ.
                              Пригорни їх, посели на спочинок,
                              Та їхнього сну не наруш.

Читець 2:
                              Заступи нас і нашу державу,
                              Од кривавих, лютих незгод.
                              Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -
                              Твій пшеничний, безсмертний народ!

Звучить молитва "Боже, великий єдиний", всіх присутніх "причащають" хлібом.

 

Список рекомендованих джерел

  1. http://members.tripod.com/~vitbol/ukr/bhd_ds_33.htm -
    Історія Богодухівщини. Голодомор 1933 року. З розповідей людей, що пережили голодомор.
  2. http://ukrlife.org/main/evshan/drach.html -
    Чи покається Росія? Виступ Івана Драча на Міжнародній науковій конференції "Голод 1932-1933 рр. в Україні"
  3. http://www.arkas-proswita.iatp.org.ua/genozid.html -
    Геноцид українського народу
  4. http://www.holodomor.org/ -
    Сторінка пам'яті голодомору (неофіційна).
  5. http://www.memorial.kiev.ua/Informacija/zayavy/vys_04_88.htm -
    Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932-1933 років в Україні
  6. http://www.ukraine.ru/catalog/dowidky/golodomor.html -
    Голодные годы Украины.
  7. http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_58_ua/istorija/holod.htm -
    Голодомор 1932-1933 р.р Передумови великого голоду.
  8. http://www.ukrajinci.hu/hromada_ua/istorija/holod.htm -
    Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Геноцид проти українства.
  9. Вечір - реквієм, присвячений дню пам'яті жертв голодомору // Позакласний час. - 2000. - № 5. - С. 12-15.
  10. Винниченко І.І. Україна 1920-1980 - х: депортації, заслання, вислання. - К., 1994. - 126 с.
  11. Голгофа Голодної смерті: Година пам'яті і скорботи жертвам голодомору 1932-1933 р.р. в Україні // Позакласний час. - 2001. - № 31. - С. 6-9.
  12. Головатый Н. Голодомор: Колокола нашей горькой памяти: 32-33г.г. на Украине // Персонал. - 2002. - № 9. - С. 10-11.
  13. Голод 1921-1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів / АН України, Ін-т історії України та ін.; Упоряд.: О.М. Мовчан, А.П. Огінська, Л.В. Яковлєва; Відп. ред. С.В. Кульчицький. - К.: Наук. думка, 1993. - 240 с.
  14. Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства. - 2-ге вид., доп. - Дніпропетровськ - Мюнхен, 1993. - 222 с.
  15. Голодний рік, голодний вік: Виховна година до Дня пам'яті жертв голодомору в Україні (14 березня) // Позакласний час. - 2001. - № 7. - С. 47-48.
  16. Голодомор в Україні 1932-1933 р.р.: Бібліогр. покажч. / Упоряд.: Л.М. Бур'ян, І.Е. Рікун; ОДНБ ім. М.Горького, Ін-т історії України НАН України, Фундація українозначих студій Австралії. - О., 2001. - 656 с.
  17. Кондратюк О. Аграрні програмні засади організації українських націоналістів (1929-1939р.р.) // Розбудова держави. - 1997. - №3. - С. 58-60.
  18. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Пер. з англ. - К., 1993. - 384 с.
  19. Кульчицький С. Тридцять третій рік: З історії України // Політика і час. - 1998. - № 11-12. - С. 68-83.
  20. Кульчицький С.В. 1933: трагедія голоду. - К., 1989. - 48 с.
  21. Міщенко Г.Д. Трагічні уроки історії: Літ. - музич. композиція в пам'ять про голодомор 1933 року // Укр. мова і літ. в шк. - 1991. - № 7. - С 78-81.
  22. На колінах стою перед вами, сповідаю жалобу сумну: Виховна година, присвячена жертвам голодомору // Позакласний час. - 2002. - № 21. - С. 8-10.
  23. Старів С. Страта голодом / Пер. з англ. за ред. Р.Доценка. - К.: Українознавство, 1997. - 256 с.
  24. Субтельний О. Україна: Історія / Пер. з англ. Ю.Шевчука. - К., 1991. - С. 359.
  25. 33-й: голод: Народна Книга - Меморіал / Упоряд.: Л.В. Коваленко, В.А. Маняк. - К., 1991. - 584 с.
  26. Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та Коломацькому р-нах Харківщини: Документи, спогади, списки померлих / Упоряд. Т. Поліщук. - К.; Х.; Нью-Йорк; Філадельфія: Вид - во М.П. Коць, 1997. - 368 с.

Укладач:. Федотова Л.М.
Редактор:Ю.М.Приходько