ХАРКІВЩИНА: WEB-проект Харківської обласної універсальної  наукової бібліотеки

Харківщина. Історичний нарис.


На північному сході України в межах вододілу басейнів Дону та Дніпра розташовано географічний центр Слобідського краю - Харківська область.

Цікава та багатогранна історія краю.

У давнину на цих землях, там, де річка Сальниця віддає свої води Сіверському Дінцю, в одному з боїв воїни Київського князя Володимира розбили половців. А майже через 75 років після тієї події, в травні 1185 року на цьому місці стояли табором бойові дружини сіверського князя Ігоря Святославича. Переправившись уночі через Донець, вони вступили в похід, який було поетично оспівано у перлині давньоруської літератури - "Слово о полку Ігоревім".
Після спустошливих набігів монголо-татар, велика територія басейну Сіверського Дінця залишалася тривалий час незаселеним краєм, який прозвали "диким полем". "Дике поле" стало своєрідним плацдармом, звідки татари робили розбійницькі наскоки на міста і села південної окраїни Московської держави. Через нього проходили історичні шліхи. Найважливішим був Муравський шлях, який брав свий початок з Перекопу і проходив через територію сучасної Харківської області і доходив до Тули. Харківщину пересікали також Ізюмський, Кальміуський та інші шляхи.
У кінці ХV - на початку XVI ст. на територію "Дикого поля" все частіше стали з'являтися люди, яки засновували тут слободи ( звідси - історична назва Слобідська Україна, або Слобожанщина). На протязі 50-х років XVII ст. були засновані міста Суми, Охтирка, Лебедин (сучасна Сумська область), Острогозьк ( сучасна Воронезька область), Харків, Валки, Зміїв, багато слобід. У 60-80-ті з'являються такі міста і слободи, як Ізюм, Куп'янськ, Дворічна, Великий Бурлук, Вовчанськ, Нова Водолага, Мерефа, Коломак і багато інших великих і малих поселень.
Першочергову увагу переселенці приділяли будівництву в містах і слободах укріплень, що зумовлювалось потребами захисту від татарських нападів, а також культових споруд. Церква ставала центром духовного і громадянського життя міста чи слободи. При ній засновувались школи, а часом "братства". Окреми міста і слободи отримали свою назву від назв церков - Богодухів, Петропавлівка, Покровка, Введенка, Миколаївка та ін.
Слобідський край заселявся переважно українцями з Правобережної України, яких називали черкесами. Російських поселень було небагато, і вони виникали спочатку біля укріплених міст, які побудували московські служили люди. Так виникли Великі Проходи, Російська Лозова, Російські Тишки, Васищеве, Борщова та ін.
На нових землях переселенці з Гетьманщини зберегли військово-адміністративний козацький устрій. У 50-60-х роках XVII ст. на Слобожанщині було створено чотири полки: Сумський, Охтирський, Острогозький і Харківський. У 1685 р. з Харківського полку виділився окремий Ізюмський.
Царський уряд надавав широку автономію краєві в межах полкової організації і в той же час с політичних мотивів не допускав об'єднання всіх слобідських полків під керівництвом однієї особи, наприклад гетьмана. Кожний полк зносився з урядом окремо.
Соціальні відносини, які складалися на Слобожанщині, в значній мірі залежали від характеру землеволодіння. Поширеною формою землеволодіння стала "займанщина", яка була привілеєм для переселенців та впливала на характер соціальних стосунків. Привілейованим станом на Слобожанщині стало козацтво. У новозабудованих містах зародився стан міщан, які займались землеробством а з часом ремеслом. Як соціальний стан виділяється духівництво. Крім своєї релігійно-моральної та культурно-просвітницької діяльності, воно відігравало певну роль у господарстві краю. Це стосувалось передусім монастирів. Відомості про один із перших монастирів Харківщини, Святогорський, відносяться ще до 1625 р. Пізніше з'являються монастирі у Краснокутську, Куряжі, та ін. містах Слобожанщини.
Заселення слобідського краю, створення соціально-економічних основ нового регіону, розвиток освіти і кцультури відбувались у надзвичайно тяжких умовах. Склалось так, що край був позбавлений політичного життя.
Долаючи великі труднощі, слобожани за короткий історичний період перетворили "дике поле" в край з розвиненими господарством і досить високим на ті часи рівнем культури. Перенесений з Наддніпрянської України досвіт землеробства і скоатртсва заклав основи для економічного розвитку краю. Про багатства слобідського краю можна дізнатись із відомостей про захоплення татарами худоби під час нападів. Тільки за час одного з них (1680) було відігнано 11299 голів худоби. Не випадково на гербі Харкова зображено "ріг достатку".
Поряд із землеробством і скотарством з'явилось городництво, садівництво, виноградарство, шовківництво, розвивалась торгівля. Традиційно основним видом була ярмаркова торгівля. У кожному місті, слободах, поселеннях були свої ярмарки, відомі на всю Слобожанщину. В Харкові було чотири ярмарки, в Сумах два. Харків став центром торгівлі всього краю.
Слобожани принесли на нові землі вікові традиції, побут, звичаї, досягнення в галузі освіти з центральної України. Особливу популярність набули народні школи при церквах, де, учні і вчителі говорили українською мовою. При церквах створювалися братства, основа діяльності яких - просвіта і благодійництво.
Слобідська Україна мала і свою середню духовну школу, якою був колегіум, заснований спочатку в Бєлгороді, а 1726 р. переведений до Харкова. У колегіум деякий час викладав християнську етику Г.С.Сковорода.
На Слобожанщині розвивались і вдосконалювались традиції українського народу в галузі архітектури, мистецтва, народної творчості. У стилі українського бароко були споруджені церкви, собори: собор в Ізюмі (1684), церква Покровського монастиря в Харкові (1689). Набула поширення самобутня дерев'яна архітектура.
В усній народній творчості проявилась нерозривна єдність духовних зв'язків українського народу та мешканців слобідського краю. Історичні думи, пісні, легенди, народні традиції відображали загальнонародні явища.
З розширенням і зміцненням Російської імперії, абсолютистського режиму поступово почалась ліквідація автономного устрою слобідського краю.
Ліквідація автономного устрою на Слобожанщині стало своєрідною підготовкою до знищення автономії на всій Лівобережній Україні, зокрема в Гетьманщині. В 1775 р. була зруйнована Запорізька Січ, а 1871 р. - скасовано полковий адміністративний устрій.
Після знищення автономії на Слобожанщині було здійснено ряд адміністративних заходів. Спочатку була створена Слобідсько-Українська губернія з поділом на провінції - Охтирську, Ізюмську, Сумську, Острогозьку і Харківську. У 1775 р. її об'єднали з Воронезькою губернією в генерал-губернаторство з центром у Харкові, з якого у 1780 р. виділилося Харківське намісництво. 1796 р. Відновилося Слобідсько-Українська губернія (з 1835 р. - Харківська) у складі десяти повітів.
Зміни в адміністративному, соціально-адміністративному устрої руйнувало уклад життя, що склався історично. Проте коріння цього укладу життя існувало на протязі ХІХ ст. і зумовило певні регіональні особливості. На Слобожанщині кріпосництво в його класичній формі не поширювалось на окремі групи козацького населення.
Той факт, що значна частина селянства була незакріпачена, сприяв подальшому розвиткові різноманітних промислів, якими славилась Харківщина (гончарний, коцарський, кушнірський, шкіряний та ін.) Для першої половини XIX ст. характерне посилення процесу переходу від дрібних селянських промислів і міських ремесел до мануфактури і від мануфактури до фабричного виробництва. В Харківській губернії у 1815 р. було 12, а в 1860 р. 330 підприємств, серед яких переважали салотопні, свічкові, цегельні, тютюнові, металообробні. Виникла нова галузь заводського виробництва - цукрова. У 1833 р. у с. Білий Колодязь Вовчанського повіту була побудована перша на Харківщині цукроварня, у 1845 р. уже працювало їх 18.
Закріпачення та інші форми поневолення звели на нівець громадську активність селянства у галузі народної освіти. Якщо на Слобожанщині на поч. ХVІІІ ст. народні школи були в козачих слободах і навіть у поміщицьких селах, а населення відзначалось високим для того часу рівнем письменності, то на поч. ХІХ ст більша частина населення була не письменною. Таке становище тривало понад століття.
Ініціатива розвитку освіти, науки, культури перейшла до привілейованих станів, зокрема його прогресивних представників.
У 1805 р. на кошти дворян і купецтва за ініціативою відомого вченого і громадського діяча В.Н.Каразіна був відкритий Харківський університет, який став не тільки визначним центром культури, освіти і науки, а й одним з осередків революційних ідей.
Нові тенденції у розвитку краю намітилися у другій половині 19 ст. Реформа 1861 р. значно прискорила промисловий розвиток Харківської губернії. За даними 1895 р., за виробництвом промислової продукції вона займала одне з провідних місць на Україні. На той час у губернії діяло 893 підприємства на яких працювало 25 тис. робітників.
Важливою галуззю промисловості у пореформений період було цукроваріння. У 1861-1862 рр. у Богодухівському, Валківському, Вовчанському й Харківському повітах діяло 6 цукроварень, на яких працювало тисяча робітників, а 1897-1898 рр. у Богодухівському і Валківському повітах на 6 цукроварнях працювало 3154 робітники. У 80-ті роки в губернії, особливо в Харкові почина розвиватись металообробна і машинобудівна промисловість. У 1894 р. працювало 6 заводів сільськогосподарського машинобудування.
На економічний розвиток Харківської губернії впливало залізничне будівництво. У 1769 р. через Харків пролягла перша магістральна залізниця Курськ-Харків-Азовськ, у 1873 р. - Харків-Миколаїв, у 1875 р. - Харків-Севастополь, у 1895 р. - Харків-Балашов. Харків став важливим залізничним центром країни. Залізничними вузлами були Куп'янськ, Лозова , Люботин. Посилювались зв'язки із важливими економічними і культурними центрами країни.
2 пол. ХІХ ст. - це доба "дикого капіталізму", яка позначалась жорстокою, нестримною експлуатацією робочого люду. На Харківщині, як і в інших містах, робочий день до 1882 р. не обмежувався і тривав до 16 год. і більше. Мали місце праця дітей і підлітків, антисанітарні умови штрафи за різні провини, мізерна заробітна плата, відсутня була охорона праця. Надзвичайно тяжкими були житлові умови. У 1885 р. близько половини робітників Харківської губернії жили в заводських казармах, де на двох-трьох'ярусних нарах позмінно відпочивали робітники. Усе це не могло не викликати невдоволення та стихійні протести.
В історії народницького руху Харків і Харківщина посідають значне місце. Ідеї народництва розповсюдились серед студентства. У 1879 р. народники організували замах на Харківського генерал-губернатора Д.Н.Кропоткіна, якого смертельно поранили. У Харкові працювали члени виконкому "Народної волі", відомі організатори народницького руху А.І.Желябов, С.Д.Перовська, В.Н.Фігнер та ін.
У 90-х роках серед робітників харківських підприємств поширюються ідеї марксизму. В місті виникли соціал-демократичні гуртки і групи, на базі яких у 1898 р. створився Харківський комітет РСДРП. Український визвольний рух після спаду в 60-х роках переживає своє піднесення з 70-х років.
Розвиток українського руху викликав побоювання царизму і його охоронців на містах. У 1876 р. цар Олександр ІІ підписав таємний указ, яким заборонялось друкувати українські книги, ставити українські театральні вистави.
Репресії проти українського руху значно його послабили, але не знищили. І в роки найлютішої реакції 80-90 рр. проводилась велика інтелектуальна робота учених, літераторів, публіцистів. У літературі з'являються нові імена - М.Коцюбинський, Леся Українка, Б.Грінченко, В.Самійленко. Український театр завоював всеросійську славу. Діяльність корифея українського театру М.Л.Кропивницького тісно пов'язано з Харковом і Харківщиною. Значний внесок в українське відродження зробили професори Харківського університету О.Потебня, М.Сумцов та ін.
Громадсько-політичне життя кінця ХІХ ст. свідчило, що для національного відродження недостатньо однієї культурницької діяльності. Постала необхідність поєднання її с політично. Боротьбою за визволення нації.
На початку 1900 р. у Харкові на нараді студентської громади університету та Технологічного інституту було вирішено заснувати Революційну Українську партію ( РУП). Її лідерами були Д.Антонович, Б.Русов, Б.Камінський, Л.Мацієвич, Н.Міхновський та ін. Створена партія стала першою активною політичною силою національно-визвольного руху, яка започаткувала розвиток української соціал-демократії.
На рубежі XIX-XX ст. на Харківщині, як і в цілому в країні, загостряється соціально-економічна і політична ситуація. Під впливом революційних ідей соціал-демократії зросла політична свідомість робітників, про що свідчить перша політична демонстрація в країні, яка відбулася в Харкові 1 травня 1900 р. Понад 10 тис. робітників вийшли на вулиці з вимогами 8-годинного робочого дня, політичних свобод.
Надзвичайно гострим у Харківській губернії було аграрне питання, оскільки місцеве селянство було забезпечене землею гірше, ніж в інших губерніях України: йому належало лише 50,5% всієї земельної площі.
В середині березня 1902 р. селяни Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (зараз Красноградський район Харьківської області) розгромили ряд поміщицьких садиб, відібрали продовольство, худобу й розділили між собою. Масові заворушення, що супроводжувалися поділом поміщицької землі, часом переростали у повстання й поширювалися на території Валківського й Богодухівського повітів Харківської губернії. Особливо посилився селянський рух влітку і восени 1905р.: тільки у Вовчанському повіті було знищено 303 поміщицькі будівлі, а в Ізюмському зареєстровано 24 підпали маєтків.
Вихідці з Харківської губернії брали активну участь у революційних подіях 1905 року. Так, одним із організаторів повстання на броненосці "Потьомкін" був мешканець с.Дергачі Харківського повіту Панас Матюшенко. Серед небагатьох офіцерів броненосця, що прієдналися до повстанців, був один із засновників РУП, випускник Технологічного інституту Олександр Коваленко.
Залізничники Слов'янська, Куп'янська, Люботина під керівництвом Центрального організаційного комітету Харківсько-Миколаївської залізниці, очолюваного інженером-технологом (згодом відомим українським письменником) Гнатом Хоткевичем, взяли активну участь у Всеросійському політичному страйку 11-15 жовтня 1905 р. У листопаді 1905 р. всі 11 повітів Харківської губернії були охоплені селянськими виступами. Усього за роки революції 1905 року в Харківської губернії відбулося 885 селянських виступів.
Напередодні Першої світової війни завдяки столипінській аграрній реформі в сільському господарстві Харківщини швидкими темпами розвивався капіталізм: індивідуальне землекористування охопило близько 50% усіх дворів, на 1916 р. з 461644 селянських господарств безземельних було близько 10% .
Перша світова війна стала тяжким тягарем для робітників і селян губернії. В армію було мобілізовано 44,2% працездатного населення, на військові потреби у селян реквізувалася худоба, з року в рік скорочувалися посівні площі.
Після Лютневої революції 1917 р. фактичною владою Тимчасового уряду на місцях були губернський і повітові комісари, що в своїй діяльності спиралися на всестанові громадські комітети. Паралельно розгортався процес створення рад робітничих і солдатських депутатів у повітових містах і селянських депутатів у селах, що до пізньої осені 1917 р. перебували переважно під впливом російських меншовиків і есерів.
Першим губернським українським органом влади став організаційний комітет для підготовки губернського українського з'їзду на чолі з Гнатом Хоткевичем, створений 8 березня 1917 р. на загальних зборах української громадськості. Харківська губернська Українська рада, що була сформована на українському з'їзді 16 квітня, одною з перших в Україні визнала Центральну Раду своїм тимчасовим урядом. Сфера діяльності ії постійно діючого органу- Комітету на чолі з архітектором С Тимошенком - охоплювала найважливіші сторони громадського життя. Швидко розширювались українські об'єднання й перш за все товариства "Рідна школа", "Просвіта" та ін.
На зборах харківського повітового земства на початку квітня більшістю голосів було прийнято рішення про українізацію народних початкових шкіл з осені 1917 р., а губернське земство влаштувало курси українознавства для вчителів народних шкіл усієї Харківщини. 11 серпня в Харкові відбувся з'їзд представників "Просвіти" Слобожанщини.
Після отримання звістки про більшовицький переворот у Петербурзі 26 жовтня було скликане спільне засідання виконкомів Харківської міської ради робітничих і солдатських депутатів, губернської Ради селянських депутатів і обласної Ради Донецького й Криворізького басейнів, на якому була зроблена спроба уникнути кровопролиття й анархії. Було створено об'єднаний Військово-революційний комітет, до якого переходила влада в місті і губернії.
Протягом місяця після роззброєння 9-10 грудня 1917 р. штабу Української військової ради та 2-го Українського полку в Харкові петроградськими червоногвардійцями й балтійськими матросами більшовики встановили свою владу на території всієї губернії.
З початку січня 1918 р. в містах губернії почалася націоналізація великих підприємств: державною власністю стали заводи Гельферіх-Саде ( зараз "Серп і молот"), Шиманського ("Червоний Жовтень") та ін. Для керівництва ними була створена Харківська районна рада народного господарства. Після реорганізації Харківського губернського земельного комітету була затверджена "Інструкція по урегулюванню земельних відносин на 1918 р.", згідно з якою розгорнулися підготовчі роботи др розподілу між селянами поміщицьких земель, худоби, а також створювалися колективні господарства. На весну 1918 р. на Харківщині налічувалося 10 сільськогосподарських артілей.
Водночас місцевий обласний комітет РСДРП(б) на чолі з Федором Сергеєвим активізував діяльність, спрямовану на остаточний відрив Харківщини від України й приєднання її до Росії. Спочатку були закриті українські видання, що виходили в Харкові за часів Центральної Ради ( тижневик "Рідне слово", газети "Робітник" та "Нова громада"), а частина їх редакторів репресована. На IV обласному з'їзді рад робітничих депутатів 27-30 січня 1918 р. в Харкові було проголошене створення Донецько-Криворізької радянської республіки у складі Російської соціалістичної федеративної радянської республіки.
8 квітня 1918 р. війська Центральної ради з боями увійшли до Харкова. Під час існування Українського уряду гетьмана Н.Скоропадського на території Харківщини біли розміщені частини I Запорізької дивізії полковника П.Болбочана, що несли охорону східних кордонів України. Саме на них спиралася Директорія на чолі з Володимиром Винниченком, розпочавши 14 листопада 1918 р. повстання проти гетьмана. 18 листопада в місті й губернії була встановлена влада Директорії Української народної Республіки.
Як і всі попередні режими, вона виявилася недовговічною, чому в немалої мірі сприяли такі непопулярні кроки її представника Болбочана, як арешт президії Харківської ради робітничих депутатів, заборона робітничого з'їзду, арешт і розстріл його керівників, залишення на місцях попередньої гетьманської адміністрації. 19 грудня в місті почався загальний страйк, спрямований на відновлення радянської влади. У кінці грудня частини російської Червоної армії без оголошення війни Українській народній Республіці вступили до Вовчанська і Куп'янська, а 23 грудня , розгромивши під Козачою Лопанню війська Директорії, розгорнули наступ на Харків. На середину січня 1919 р. на всій території Харківщини була встановлена влада Тимчасового робітничо-селянського уряду України, що очолювався спочатку Г. П'ятаковим, а з 24 січня - Х.Раковським.
На початку липня 1919 р. вся територія Харківської губернії була окупована добровольчою армією під командуванням денікінського генерала В.Май-Маєвського, що одночасно очолив і цивільну адміністрацію "Харківської області" на правах генерал-губернатора. На спроби денікінської влади реставрувати дореволюційний суспільний устрій стала активізація партизанського руху в Ізюмському, Сумському, Куп'янському й Валківському повітах під проводом Зафронтбюро ЦК КП(б)У та Головної ради революційних емісарів Української комуністичної партії.
Протягом грудня 1919 р. територія Харківщини була звільнена від білогвардійських військ, на ній встановилася влада більшовицького Всеукраїнського революційного комітету на чолі з Г. Петровським.
Початок 20-х років - це час відродження народного господарства, подолання паливної кризи, відбудови залізничного транспорту, заводів, фабрик. Поряд із цим продовжувалась національна революція в духовному житті українського народу, що виявлялось у швидкому розвитку культури, в українізації. У партійному керівництві УРР виділилися три групи, які по-різному ставились до духовного життя. Одна з них щиро вболівала за розвиток української культури, за глибоке здійснення політики українізації. До цієї групи входили М.Скрипник , О.Шумський, Ф.Гринько, М.Хвильовий та ін. Другу групу складали російські великодержавні шовіністи ( Л.Каганович, Д.Лебідь та ін.), які сприймали українізацію як короткочасну тактику чи виступали проти неї. Представники третьої групи проводили національну політику, підганаючи ії під політичні догми, вказівки із Москви. Цю політику підтримували українські діячі В.Чубар, В.Затонський, С.Косіор. Г.Петровський та ін. Харківська губернія була столичною, і тут державне керівництво УРСР здійснювало політичну лінію активно і твердо. При цьому економічний стан залишався складним. У 1921 р. 40% підприємств Харківщини не діяли, а решта працювала лише на 10-20% своєї потужності. Але політика непу сприяла швидкому зростанню виробничих сил. Поряд з промисловими підприємствами зростало дрібне кустарне виробництво. Поширювалася кооперація. У 1925 р. відбудова промисловості завершилась.
Прискорювало свій розвиток непівське сільське господарство, де також зростало виробнича і споживча кооперація.
Зростання економіки в цей час сприяла розгортанню житлового будівництва на Харківщині, підвищенню рівня цивілізованості побуту. Були введені до дію електростанції у Валках, Вовчанську, Ізюмі. Куп'янську, Чугуїві та інших містах, селищах міського типу, що сприяло значному розширенню використання електроенергії в домашньому господарству, в освітленні вулиць та ін. Поліпшилося водопостачання Харкова, Ізюма, Чугуєва, Зеленого Гая, Високого, Південного. Поширилося комунальне господарство, міський транспорт та благоустрій міст і сіл.
Поліпшувалось, хоч і повільними темпами, медичне обслуговування трудящих. У населених пунктах Харківського округу до революції нараховувалось 30 лікарень на 530 ліжок, у 1924-25 рр. тут функціонувало 38 лікарень на 1007 ліжок в 72 амбулаторії.
Зростала і система народної освіти. Наприкінці 1925 року у Харківському, Ізюмському, Куп'янському округах діяло 1215 трудових шків, у яких навчалося 167222 учнів, працювало 4310 учителів.
Розвивалась вища освіта столиці України. У середині 20-х років у Харкові працювало 8 інститутів, де навчалося понад 9000 студентів.
Культосвітню роботу на селі здійснювали сільбуди, хати-читальні, бібліотеки. У 1925-26 рр. у Харківському окрузі діяло 25 райсільбудів, 213 сільбудів, 117 хат-читален, понад 330 бібліотек, а також клуби, музеї.
Українізація сприяла розвиткові на Харківщині української школи, преси, театру, літератури, мистецтва. Однак цей процес був загальмований в кінці 20-х років, коли остаточно утвердився культ Сталіна. Уже в кінці 20-х років почалися репресії проти української інтелігенції. У Харкові, столиці і найбільшому економічному та політичному центрі України, ці репресії були особливо спустошливими.
Друга половина 20-30 рр. була часом енергійної індустріалізації Харківщині, яка перетворилась в одну з найбільш індустріальних областей України. Поряд із цим у кінці 20-х - на початку 30-х рр. насильницькими методами здійснювалась колективізація, яка супроводжувалась терором, розкуркуленням і виселенням із сіл більше 1/5 селян, працьовитих здібних хліборобів. Тяжке становище селянства Харківщини посилилось жахливим голодом 1933 року, який привів до голодної смерті десятки тисяч жителів сіл.
У ці роки відбувався ряд адміністративно-територіальних змін. Згідно з Постановою ВУЦВК і Раднаркому РСРС від 2 вересня 1930 р. були ліквідовані округи і створена система управління "район - центр" з безпосереднім підпорядкуванням районів центральним органам. Тепер уже остаточно укорінювалась система адміністративно-територіального поділу район-область-центр.
Харківська область була утворена 27 лютого 1932 року і на той час включала 4 великих міста "Харків, Суми, Полтава, Кременчук"
У кінці 30-х років значно поліпшився рівень медичного обслуговування. У 1940 році діяло 36 санаторіїв, 383 поліклінік, 177 лікарень в містах і селищах.
Зросла мережа освітніх та культурно-освітніх закладів, театрів, вузів і технікумів, а також науково-дослідних закладів. У 1940-41 рр. в області функціонувало 1650 шкіл. У Харкові працювало 37 вузів, 68 технікумів та інших середньо-спеціальних закладів, а також 46 науково-дослідних інститутів. Культурні потреби населення задовольняли 1796 бібліотек, 379 клубів, 12 музеїв, 14 драматичних і музичних театрів. У 1938 році в області видавалось 113 газет, в тому числі 102 українською мовою, 73 журнали. Талановитість українського народу, його потяг до мистецтва проявились у масовому русі народної творчості, самодіяльності. У 1938 році діяло 2171 драматичних, 942 хорових гуртків, а також 1277 гуртків народних інструментів та 4 самодіяльних студії.
Харківщини завжди була багата на таланти. Визначні вчені Харківщини М.П.Барабашов, Л.А.Булаховський, В.Я.Данилевський, Д.І.Яворницький та інші були обрані академіками АН України. У харківських театрах працювали талановиті співаки З.Гайдай, В.Гужва, І.Паторжинський, а також актори і режисери Л.Курбас, А.Бучма, Н.Ужвій та ін. У ці ж роки у Харкові працювала велика група художників: М.Бурачек, М.Самокиш, М.Деригус та ін.
Мирне життя Харківщини було перерване нападом фашистської Німеччини. 30 вересня 1941 року фашисти почали наступ на Харків і 22 жовтня його захопили. Було окуповано більшу частину області, на якій діяла сувора окупаційна влада. За 2 роки (з вересня 1941 р. - по вересень 1943р.) Харківська область тільки 7 місяців була повністю окупована німецько-фашистськими загарбниками. В інші періоди лінія фронту розділяла область на 2 частини. В області діяла комендантська година, під час якої жителям заборонялось вільно пересуватися. Загарбники відкрито грабували місцеве населення, облавами збирали невільників для відправки в Німеччину, за будь що розстрілювали і вішали, живцем закопували в землю і палили. Одним із доказів жорстокості окупаційного режиму є факт існування в Харківській області найбільшого числа (22) концтаборів. За часи окупації фашисти знищили 22700 військовополонених і 280000 мирних громадян.
Панування німців в Харківській області не було спокійним. З 72 партизанських загонів, дислокованих на Харківщині, активно діяло 49.
Із двох окупаційних років 17 місяців по Харківщині проходила лінія фронту, протягом 5 місяців велися активні бойові дії. Радянськими військами було проведено 4 операції по звільненню Харківщини. В наслідок необ'єктивної оцінки обставин і прорахунків командування, своєї мети не досягли Барвінківська, Лузівська операція у січні 1942 року, Харківська битва у травні 1942 р., Харківська наступальна операція у лютому 1943 р. Тільки успішний контрнаступ радянських військ, проведений на Харківському напрямку 3-23 серпня 1943 р., поклав початок остаточному звільненню Харківщини, яке було завершене 20 вересня 1943 року.
Відбудова краю почалася вже восени 1943 року. Першочерговим завданням стало підведення з руїн найважливіших об'єктів промисловості, транспорту та електростанцій.
За короткий строк відновили роботу всі колгоспи, радгоспи. МТС області. Було відновлено 60 % довоєнних посівних площ.
У 1946-1950 рр. відбудова народного господарства Харківщини продовжувалося в рамках 4 п'ятирічного плану. Для Харківщини, як і для інших регіонів України 4 п'ятирічка дала не однозначні результати. Поряд з відбудовою зруйнованих у роки війни заводів і фабрик споруджувались нові підшипниковий та трактороскладальний заводи, підприємства будівельної, харчової, легкої промисловості. До 1950 р. на території області повністю відбудовано залізничний транспорт. Підприємства відроджувалися на новій технологічній базі. Колектив ХТЗ почав випускати дизельні трактори ДТ-54, завод "Серп і молот" - удосконалені комбайнові мотори, ХЕМЗ - нові типи електродвигунів. Однак зростання промисловості не привело до підвищення життєвого рівня. У 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня.
Плідними для індустрії області булт роки семирічкм ( 1959-1965). Випуск продукції збільшився удвічі. Споруджена чимало великих промислових об'єктів. Серед них: перша черга Зміївської ДРЕС потужністб 1200 ттис. кВт, що дорівнювало 2 Дніпрогесам. Частково введено в дію Балаклійський цементний завод. С 1963 р. розгорнулася будівництво 2 великих спеціалізованих підприємств: "центролиту" (поблизу Куп'янська) і "центрокузу" (в Лозовій). Ці підпариємтва забезпемчували ливариними та ковальськими виробами більшість машинобудівних заводів Харківщини. Споруджувався Первомайський хімічний комбінат, який мав працювати на шебелинському газі. В 1965 р. введено в експлуатацію нове потужнє газове родовище "Кегичівське". Від Шебелинки прокладено газотрубопроводи на Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя та ін. міста.
У легкій промисловості виділялись такі виробництва, як хутрове, переробки вовни, текстильне, швейне та трикотажне.
Багато зусиль трудящі Харківщини доклали до створення інфраструктури, а особливо транспортного забеспечення міст і селищ. Споруджується і експлуатується (три лінії) метрополітен. Міста і селища зв'язуються новими маршрутами залізничного і автобусного руху. Високу потужність має Харківський аеропорт.
Небияке місце на Харківщині посідає сільське господарство. У період розбудови незалежної України всі сподівання трудящих на підвищення життєвого рівня пов'язані з розвитком різноманітних форм господарювання, зокрема фермерства, оренди, кооперування.
Сьогодні, Харківщина - одна з найбільш індустріально розвинених областей України. В структурі промислового виробництва переважають машинобудування та металообробка, електроенергетика, паливна та харчова промисловості.
Найбільші промислові підприємства області - науково-виробничі об'єднання "Турбоатом", "Електроважмаш", "Хартрон", акціонерне товариство "Серп і молот", відкриті акціонерні товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", "Харківський завод пластмас", державні підприємства "Завод ім. Малишева", "Харківський електромеханічний завод", "Харківський машинобудівний завод ФЕД", Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, закрите акціонерне товариство "Південкабель", орендне підприємство "Харківська фармацевтична фірма "Здоров'я", Первомайське державне підприємство "Хімпром" та ін.
Унікальним є паливно-енергетичний комплекс регіону. На Харківщині видобувається майже половина газу України. У 39 газових і газоконденсатних родовищах наявні запаси газу складають 347 млрд. кубічних метрів. Енергетична система області відокремлена від єдиної енергосистеми країни й забезпечує народногосподарський комплекс регіону за рахунок власних енергетичних потужностей. Основу електроенергетики становлять Зміївська ДРЕС, ТЕЦ-5, ДРЕС-2 в смт. Есхар.
У сільськогосподарському секторі області 2,391 млн. гектарів угідь, серед яких 1,952 млн. гектарів займають орні землі. У рослинництві переважає вирощування зернових культур, у тому числі кукурудзи, а також цукрових буряків і соняшнику. В тваринництві розвинене м'ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво.
Харчову та переробну промисловості представляють 18 галузей, найважливіші з яких - м'ясна, молочна, цукрова, борошномельне-круп'яна.
У загальному обсязі валової продукції області 44% займають особисті господарства громадян і фермерські господарства.
Харківщина є батьківщиною багатьох фундаментальних наукових досліджень. В Харкові уперше було розщеплено атом, досліджено природу надпровідності, створено перший радіотелескоп, розроблено основи теорії коливань у плазмі, процесів розсіювання повільних нейтронів у кристалах. Тут були створені школи танко- і тракторобудування, турбобудування.
Наука володіє потужною матеріально-технічною базою, унікальним вітчизняним обладнанням, радіотелескопом, установкою радіолокаційного зондування атмосфери, установкою для вирощування кристалів,електростатичним прискорювачем. Це дало можливість реалізувати ряд розробок, які визнані у світі.
Вченими галузевих науково-дослідних інститутів створені безвідхідні технології в металообробці, засоби зміцнення та захисту металів від корозії, ресурсозберігаючі технології виробництва прокату, екологічно чисті джерела енергії, засоби та системи зв'язку, автоматизації виробництва та управління, діагностичне та лікувальне обладнання, нові лікувальні препарати тощо.
Вчені Харкова беруть участь в багатьох міжнародних проектах - створення суперколайдера, ядерного центру в Церні (Щвейцарія), в розробках з лазерного та термоядерного синтезу.
У регіоні 6 академічних і близько 200 галузевих інститутів, де працюють 80 академіків і член-кореспондентів НАН України, 1200 докторів та 6500 кандидатів наук.
Високій рівень економічного потенціалу області, щільна заселеність території зумовили розвиток залізничного, автомобільного та повітряного транспорту. Головним його видом є залізничний. Експлуатаційна довжина Південної залізниці складає 2,8 тис. км. Головні залізничні магістралі: Москва-Харків-Севастополь, Харків-Полтава-Київ-Львів, Брянськ-Харків-Маріуполь. Великі залізничні вузли - Харків, Куп'янськ, Лозова, Люботин. Довжина автомобільних доріг - 43,0 тис. км., у тому числі з твердим покриттям 16,0 тис. км. Головні автомагістралі: Москва-Харків-Сімферополь, Київ-Харків-Ростов-на-Дону, Харків-Суми.
У 1995 році реконструйовано Харківський аеропорт. Введено в дію міжнародний сектор аеровокзалу і налагоджені авіалінії з 9 країнами.
З 1975 року в Харкові діє метрополітен (три лінії, 26 станцій), експлуатаційна довжина якого 33,04 км.
По території області проходять траси газопроводів від Шебелинки до Харкова, Полтави, Сум, Дніпропетровська, Києва, Одеси та інших міст, а також газопровід "Союз".
Харківська область є великим медичним центром країни, який нараховує близько 200 лікувальних закладів. Створено велику мережу спеціалізованих центрів для проведення наукових досліджень та надання населенню кваліфікованої медичної допомоги. Серед них НДІ терапії Академії медичних наук України, Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України, Український НДІ охорони здоров'я дітей та підлітків, Державний науковий центр лікарських засобів, Харківський регіональний благодійний протираковий фонд, Харківський НДІ медичної радіології, Харківський НДІ ортопедії і травматології, Харківський НДІ неврології та психіатрії та ін.
У Харкові створено благодійний фонд "Здорове дитинство", що об'єднав 50 дитячих медичних установ області. Він розроблятиме програми з удосконалення профілактики та своєчасної діагностики захворювань, надання висококваліфікованої допомоги дітям, вагітним жінкам, породіллям та матерям.
Область має курорти Березівські мінеральні води та Рай-Оленівка, де для лікування використовують місцеву слобкомінералізовану кремнієву воду.
На Харківщині функціонують 24 державні вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації ( університети, академії, інститути), 52 навчальних заклади I-II рівня акредитації ( училища, технікуми, коледжі), 63 професійно-технічні училища, 990 загальноосвітніх шкіл. Найбільш серед навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - Харківський національний університет, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, політехнічний університет, аерокосмічний університет, університет радіоелектроніки тощо. Серед закладів нового типу діє єдиний на Україні чоловічий педагогічний ліцей. Університет внутрішніх справ і Харківський політехнічний університет вперше на Україні створили економіко-правовий факультет, який готує на контрактній основі менеджерів, юристів у галузі господарського права і підприємницької діяльнотсі.
У вищих навчальних закладах виконується значний обсяг науково-дослідних робіт, започатковані визнані на Україні і за ії межами наукові школи в галузі фундаментальних наук - математики, фізики, хімії, біології, а також в галузях радіоелектроніки, машинобудування, будівництва та архітектури, міського та сільського господарства, інженерної екології, юриспруденції, педагогіки і т.ін.
На сьогодні в Харківській області діють організації творчих Спілок художників, письменників, театральних діячів, копозиторів, архітекторів, журналістів України, відділення музичного товариства україни, 6 державних театрів ( три академічних - опери та балету ім. М.В.Лисенка, український драматичний ім. Т.Г.Шевченка, російський драматичний ім. О.С.Пушкіна, а також музичної комедії, ляльок, для дітей та юнацтва), обласна філармонія, будинок органної та камерної музики. Цирк, 18 державних музеів, серед яких Харківський художній, художньо-меморіальний І.Ю.Рєпіна в Чугуєві, літературно-меморіальний Г.С.Сковороди в с.Сковородинівка Золочівського району. Історико-художній в с.Пархомівка Краснокутського району.
В області близько 2 тис бібліотек з фондом 27 млн. примірників. Найбільша з них Державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка з фондом 6 млн. примірників.
На Харківщині засновано національні та міжнародні музичні конкурси В.Крайнєва, Б.Которовича. П.Луценка, на честь В.Горовиця, імені Г.Хоткевіча, К.Шульженко, музичний фестіваль "Українські асамблеї", фестиваль органної та камерної музики.
Архітектурні перлини Харківщини - Покровський собор (1689), Успенський собор (1771-1777) та дзвіниця (1821-1848), архієрейський дім (1820-1826) у Харкові, Шарівський палацово-парковий ансамбль в Богодухівському районі (XIX ст.) - один з найкрасивіших у Східній Україні, який повністью зберігся до нащих днів, та Старомерчицький у Валківському районі (XVIII ст.); Спасо-Преображенський собор (1684р.) та Миколаївська церква (1809-1823) в м.Ізюм, Покровська церква (1808) в с. Пархомівка, Миколаївська церква (1805) в с. Ракитне Нововодолазького району.
Харківський регіон здійснює численні міжнародні зв'язки. Проводиться обмін офіційними делегаціями різного рівня з метою обговорення питань торговельно-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. Укладено угоди між Харківською областю та 19 регіонами Росії, Мінською область Республіки Білорусь, Татарстаном, Ташкентською та Навоїнською областями Узбекистану, Аджарією, Імеретинським краєм Республіки Грузія. З містами-побратимами (Варна, Болгарія; Нюрнберг, Німеччина; Лілль, Франція; Цинциннаті, США; Тянь-Дзинь, КНР) підготовлені багатосторонні програми з питань охорони здоров'я, водопостачання, контролю за якістю продукції та зв'язків із громадськістю. Встановлені контакти для проведення спільних досліджень між Баварським територіальним правлінням стандартизації, Харківським міськвиконкомом і Харківським центром метрології, стандартизації та сертифікації; Харківським державним університетом та історичним музеєм Варни; Харківською державною академією менеджменту та організації харчування і муніципальною лабораторією якості продуктів м. Нюрнберга тощо.
Вже декілька років співробітничає з Харковом представництво Агентства Міжнародного розвитку США USAID, яке працює над проектом інвестування Харківського регіону в промислові та наукову галузі. Зміцнюються ділові зв'язки в галузях економіки, освіти, культури, спорту. Відібрані для стажування в містах США юристи, бізнесмени.
Проводиться діяльність щодо подальшого розвитку співробітництва з фондами та організаціями США та Європейської комісії в рамках співдружності: фондом "Євразія", делегацією Європейської комісії в рамках програми TACIS та ін. У Харкові діють культурні центри Німеччини, Ізраїлю, Франції та Британська Рада.
При Харківській обласній державній адміністрації працює виконавчий комітет Ради керівників прикордонних областей з української сторони, який координує економічні та культурні зв'язки прикордонних регіонів України, Росії та Білорусі, сприяє реалізації міждержавних і міжгалузевих програм , науково-технічному, культурному співробітництву, зміцненню гуманітарних і родинних контактів, надає допомогу в налагодженні прямих зв'язків між підприємствами. Підприємства області здійснюють експортно-імпортні операції з партнерами із 76 країн світу. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі області товарами за 1996 рік склав 505,7 млн. доларів: експорт - 272,7 млн., імпорт - 233,0 млн. Головні статті експорту - машини і устаткування, чорні метали та вироби з них, цукор. Основні статті імпорту - машини і обладнання, паливо.
Активізувалась робота щодо залучення у регіон іноземних інвестицій. Інвестиції надійшли з 32 країн світу і були вкладені у 105 підприємств, з яких 52 випускають продукцію.
до головної сторінки... до головної сторінки...